|
Звідусіль
чути силу суцілля,
Несказанну,
взаємно одну,
Прокидається
око з похмілля –
Віддає своє
бачення сну.
Прокидається
здатність сприймати
Через власну
чуттєвість добра,
Чи мовчати,
чи слово казати-
У всілякому
дні глибина.
У всілякій
хвилині – всецвіття,
В кожнім
серці – частина всього,
Відчиняються
двері – в привіті
Вдячний образ
тебе одного.
Острів
радості вже недалеко,
Вже до нього
подати рукою.
І сміється із
неба лелека,
І нарешті ти
сам із собою.
|