Пелюстками троянди білої

Вкрито реальність твого серця!

Ти посміхнись в люстерце

До досконалості зрілої.

 

Ти посміхнись в свою Душу,

Де голубами-птахами

Бо відповідними знаками

Одухотворено сушу.

 

Ти посміхнись у просторі

Над вітровіттям тиші,

Загустотілі Ріші

Непроговіють осторонь.

 

Непродрімають хмарами

Обоєроздуту мантру,

З білого потіку гарту

Прийметься мить роздарами.

 

Прийметься сок вишнистості

Крізь розговілу зримість,

Ти мені свою милість

Розповновів в очистості.

 

В погляді звукоряду

Твоєї гармонії

Серця твого кокофонії

Просимфоніли розраду.

 

Окозабликані вервиці

Сонячного проміння

Крізь мислеобрази сині

Попроникали в сфериння.

 

Не прислуховуй до значення

Виникло-схованих рухів,

Опростолірених Духів

Не привертай до бачення.

 

Все воно є без обробки

Термінолистих краємухів.

Надтостирисько праєвнухів

Однозвиканило кроки.

 

До літеристого свідчення

Про невимовну споруду

Твого – напевне і буду,

Крізь розпротілого відчаю…

 

У відображенні серця

Світлої безпричинності

Образ святого мужчини

Виник в твоєму люстерці.

М.В.

21.06.2016