Обрій Серця

Неділя, 17.12.2017, 19:28

Вітаю Вас Гість | RSS | Головна | Реєстрація | Вхід

Головна » 2016 » Лютий » 12 » ПАЛЬЦЕМ В НЕБО
17:02
ПАЛЬЦЕМ В НЕБО

 

ПАЛЬЦЕМ В НЕБО     

 

Самоусвідомлення, визнання дійсності існування того хто усвідомлює саме існування, сприйняття дійсності відбувається в момент сприймання. Сприйняття відбувається вже, тепер, в цей момент – це і є взаємодія зі світом, буття в тепер. Нічого крім тепер не існує, світ сприймається тут і зараз.

Той хто сприймає, втілена Душа спочатку не визначає, не усвідомлює форму свого перебування в просторі. Коли народжується дитина, її свідомість вводять в форму, з якої відбувається сприйняття словами: «Кажи – я Таня чи Петя…», вказуючи на тіло. Дитя оглядає руки, все тіло, звикаючи до нового місця перебування, але в перші місяці дитя не показують в дзеркало, пояснюючи словами: «щоб не налякати», тому що сприйняття дитини не має чітко визначеної точки сприймання, тому що дитя сприймає в ширшому діапазоні.  Переймаючи навики сприйняття оточуючих, пізнання світу відбувається за допомогою органів сприйняття фізичного тіла, так внутрішнє сприйняття переключається на зовнішнє.

 З середини на зовні, з центру буття вивертається Творіння. Людина – Бог в прояві, а не навпаки (розум српимає все навпаки). Все, що створено нею в Творчому стані – вийшло з потоку Творця. В живому стані Буття людина сприймає світ яскраво, помічаючи красу Творіння, кожну деталь, частинку як суть одного єдиного цілого. Сприйняття в єдності перебуває в теперішньому часі, простір ніби завмирає в первозданності живої краси. Таке сприйняття відбувається все відразу, тобто все творіння в центрі уваги, в єдиному моменті, нема нічого поза сприйняттям.

 Крім теперішнього моменту нічого не існує, все є в теперішньому моменті. В ньому проявлене буття.  В ньому ВСЕ БУТТЯ, не половина, не один чи одна особа, один вимір, одна історія, одна істота. В моменті все Творіння в момент проявлення, отже момент проявлення ОДИН.

Пояснення великого вибуху вірне і не вірне водночас. За допомогою такого пояснення можна уявити проявлення всесвіту в часі. Але коли сприйняття знаходиться за межами простору і часу – все існує водночас і не існує також.

Буття не потребує пояснення, воно само в собі, вічне, безкінечне, без початку і кінця.

Завдяки розуму людина сприймає час як період який відбувається в протяжності від одного моменту до іншого. Тому мозок сприймає час – простір проявлений від одного випадку до наступного. Поняття не живі,  вони відводять людину від дійсності.

 Що таке КОСМОС?

Піфагор ввів слово Космос, як поняття упорядкованості всесвіту. Проявлені світила, планети знаходяться в певному порядку і на певній відстані одне від одного. Ця відстань земними вченими визначається в часі.

Бачення космічного простору з Землі в стані трьохвимірної свідомості виглядає як безмежний простір, в якому розміщено безліч космічних тіл. Кожне тіло, планета чи зірка сприймається як фізичний об’єкт. Така реальність спостерігається тільки з трьохвимірного рівня сприйняття.

Фізика, структура будь-якого об'єкту в космосі проявляється як стан свідомості в певній частоті, тобто проявлення явилось в певному часово-просторовому континуумі. Кожне світило, планета – це проявлений рівень буття, одна з гам простору. З трьохвимірної точки зору – планети – фізичний трьохвимірний об’єкт, який існує і спостерігається в даному просторово-часовому континуумі, хоч насправді той та космічна субстанція як і весь трьохвимірний простір завжди залишається в минулому часі.

В п’ятимірному сприйнятті космос сприймається не далеко і не близько, одночасно як хвиля і як проявлена дійсність, все знаходиться в твоєму сприйнятті, варто лиш подумати про будь-що (саме це слово – будь-що- передає стан 5 виміру) , тому, відкриваючи в собі п’ятивимірне сприйняття, людина здатна перебувати будь-де і будь-як, як особистісна сутність, тобто сутність, яка усвідомлює проявлений  світ трьохвимірної матерії, чотирьохвимірну реальність в теперішньому моменті і світ непроявлений, який проявляється в моменті думки про те чи інше.

 

ПОНЯТТЯ ПРО Я

 

Протягом життя сутність огортається в сіті понять про «себе», вибудовує світ, в якому кожна взаємодія, відношення, дія дає сприйняттю характеристику «себе» як індивідуальної сутності, існуючої в процесі життя. З народження кожна реакція ближнього, кожна дія, думка, подія в середовищі записується в структуру поняття про особистісне я. Таким чином формується так звана уявна індивідуальність, яка розвивається в лінійному часі-просторі.

Це накопичене я сприймається сутністю як єдине існуюче, завдяки якому відбувається проживання в просторі, воно ж диктує, формує певні реакції, вчинки, сутність потрапляє в залежність від думки про себе. Таким чином сутність крізь це я сприймає події, перебуваючи в лінійному причинно-наслідковому ланцюзі, закладаючи в пам’ять все більшу уяву про себе, перебуваючи в так званому коконі уяви постійно. Так, сприйняття себе як сутності остаточно переноситься на сприйняття зібраного кокону себе, особистості, яка виливається в комірку суспільства, що грає певну роль в суспільному проживанні.

Сформоване характерне я живе, діє, опираючись на кокон «своєї» і сторонньої уяви про «себе».

 

Матерія формується думкою, тому на уяву про «тебе» так впливають думки оточуючих, таким чином людське сприйняття замуровується в мури суспільно-само-суджень про «тебе».  «Ти» - являється результатом суспільно-особистісного судження про сутність. Це «ти» сутність носить все життя, керуючись всіма якостями набудованої структури як результату сімейно-суспільно-особистісного ставлення до сутності.

 

Кокон «тебе» існує доти, доки Душа може знаходитись в стані сну, набираючись досвіду пізнання, приміряючи маски, проживаючи існуючі ролі в трьохвимірному всесвіті себе.

 

        ПАЛЬЦЕМ В НЕБО

 

Де живе БОГ?

Після звільнення від кокону, краще сказати – після ПРОБУДЖЕННЯ, сприйняття себе розчиняється в безмірній дійсності всього що є. Те я, кокон і всі поняття зникають у небутті. Перебування в просторі, де суспільна свідомість в розділенні, квантова свідомість сприймає всі сутності як одне єдине Творіння, єдність в Бозі, тобто все в одному, що виходить із середини.

Так існує світ Бога по одну сторону і світ сприйняття в розділенні – по іншу, який знаходиться ніби за прозорою мембраною.

 Звертаючись з трьохвимірного сприйняття, людина бачить всіх оточуючих такими, якою сприймає себе – в розділенні.

 

 Звертання трьохвимірносприймаючої людини до просвітленої бачиться пробудженою як звертання до чогось не існуючого(в часі), виникає бажання пояснити, що «мене», тієї до кого відбувається звертання – не існує, тобто  можна порівняти звертання як тикання пальцем в небо.

 

Все що збирається по нитці з кожної миті перебування в щільному світі, дає Душі досвід, який потрібний тільки для перебування свідомості в лінійному просторі. Коли свідомість переходить в стан розширеного сприйняття, звільнюючись від намотаного протягом життів кокону, Точка сприйняття зміщується в простір Душі, що дає можливість бачити все творіння, не тільки певний проміжок часового континууму, тому кокон відпадає як непотрібний. Позбувшись кокону сутність перестає ототожнювати «себе» з будь-чим-ким, тому життя витікає з єдиного моменту само по собі, без міркувань і планів, які завжди заважають БУТИ. Якщо нема кокону – нема смерті,смерть - відмирання пройденого, коли щось не відпускається - вмирає тіло, щоб пройти те ж саме для відпущення.

 

Дякую…

 

P.S: Людське сприйняття перебуває в пошуках Бога, забувши про Те, за допомогою чого відбувається пошук. ТЕ ОКО БОГА дивиться крізь кожну людину, кожне Творіння, яке Єдине з усім. Позбувшись коконів, людство усвідомить істину Буття, пізнає істинного себе.

12.02.2016  

Переглядів: 225 | Додав: Mariya | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Форма входу

Пошук

Календар

«  Лютий 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
29

Друзі сайту

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0