Пелюстками троянди білої
Вкрито реальність твого серця!
Ти посміхнись в люстерце
До досконалості зрілої.
Ти посміхнись в свою Душу,
Де голубами-птахами
Бо відповідними знаками
Одухотворено сушу.
Ти посміхнись у просторі
Над вітровіттям тиші,
Загустотілі Ріші
Непроговіють осторонь.
Непродрімають хмарами
Обоєроздуту мантру,
З білого потіку гарту
Прийметься мить роздарами.
Прийметься сок вишнистості
Крізь розговілу зримість,
Ти мені свою милість
Розповновів в очистості.
В погляді звукоряду
Твоєї гармонії
Серця твого кокофонії
Просимфоніли розраду.
Окозабликані вервиці
Сонячного проміння
Крізь мислеобрази сині
Попроникали в сфериння.
Не прислуховуй до значення
Виникло-схованих рухів,
Опростолірених Духів
Не привертай до бачення.
Все воно є без обробки
Термінолистих краємухів.
Надтостирисько праєвнухів
Однозвиканило кроки.
До літеристого свідчення
Про невимовну споруду
Твого – напевне і буду,
Крізь розпротілого відчаю…
У відображенні серця
Світлої безпричинності
Образ святого мужчини
Виник в твоєму люстерці.
М.В.
21.06.2016