 
Нема нічого кращого від Сонця,
Що сяє в серці людськім з віку в вік!
Лиш відблиск чує розум десь на донці,
Лиш відгук сяйва в розум твій проник.
Нема ціннішого від Сили Серця,
Що зрошує від засухи думки,
До Істини завжди відкриті дверці,
Лиш засув відхиляти не з руки.
На світі цім уваги лиш вартує
Єдине знання: Ким ти справді є!
Пече Паски Душа – тіло смакує,
Коли на небо гляне, на Зірки.
Пейзаж іншиться змінами сезону,
По колу крутяться чужі думки,
Шукає люд від скону і до скону
Бодай примару Божої Руки.
А в часі тім блищить Вселенським Знанням
У безкінечності ріка життя,
Яка не знає ні початку, краю,
Ні вороття, ні твого каяття.
І струменить у вічності потоку
Енергія всього, що Дійсно Є.
Свята вода йде ні з котрого боку,
Нізвідки Рай в тобі той Настає.
За межами думок, за рамки слова,
Ніщо і все поєднано в Одне.
У єдності уся Світобудова,
Звук тиші переповнює усе.
Тебе нема – тепер лиш ти у Серці!
А значить в кожнім звуці, кожнім сні.
В єдинім часі, у житті і смерті,
У Серці Бога, як і БОГ в тобі!
Марія Воробець.
29.01.2015
|