ПОСМІШКА СЕРЦЯ
З середини тебе всміхається Бог,
Незримо горить Його світло.
Зсередини сяйво в зіницях обох
Висвітлює свіжу палітру
В набутий пейзаж.
Тихо котиться сон
Крізь розум розділених вражень,
А простір гукає із різних вікон,
Твій простір з не твоїм пейзажем.
А де новизна твого свіжого Я,
Що стукотом Серця різниться?
Де ракурс пізнання живого Творця,
Що світлом із взору іскриться?
Де біла трава, фіолетовий дуб?
Де сальсу викручують тіні?
Блаженні володарі газових труб?
Де постять міністри несмілі?
Поглянь світлом істини з Серця свого!
Помилуй забріханий простір
І світ розпахнеться промінням його,
Бо в світ ти з’явився не гостем!
Ти тут повноправний господар тепла,
Що з тебе твій Дух проявляє!
Живи, щоб Любов з твого серця текла,
Тоді лиш твій світ стане Раєм!
Хай бачення чистим гірським джерелом
У сну каламуть протікає,
Дзвенить феєричним криштальним дзвінком,
Вібруючи, в даль проникає!
Хай ніжить те бачення кожен рядок,
Милується вітром, туманом,
Хай звук, що видзенькує диво-дзвінок
Приводить до Світлого стану
Уми всіх людей, видозмінює твердь
Сприйняття мілкої системи!
Промінням хай в’ється Життя круговерть
В розкритому радісно Серці!
14.09.2020
|