РІЗДВО 
Пішла убрід, нестримно, як дитина,
Побігла похапцем, розгойдуючи світ,
У сні земнім гляділася картина –
На вістрі списа люд, позаду всіх…
А люд терпів, збивалися майдани,
А люд стогнав хоч тліли ліхтарі,
Осліплені невидимим тираном
Люд у стражданнях проживав віки.
Забилось Серце і в граніті ночі
Заблискав невідомий діамант,
Затихло все, відкрились тільки Очі
І Погляд розколов каміння стан.
Бездонний взір глядів із щойномиті –
Даючи віддзеркалення Єства
Всього що є, і враз тумани ситі
Зникали в першосяйві джерела.
Люд клекотів від неймовірря свого,
З дурману сну виходив у буття
У ясність Дійсну, У свідомість Бога,
У вічну силу Серця - у Творця.
А мить цвіла, раїла яснодзвоном,
І Серця первозданна яснота
Розкрила очевидь Земного ЛОНА –
Утроби Духу Матері й Вітця.
.... Бо образи уявопроникають
В засвічену надією реаль,
Крізь тебе ллються, з тебе виринають
Тріади звуку - світлом линуть в даль.
Подякою осяяну хвилину
Блаженство усвідомлення здійма
В найвищу мить, в твою Богодитину,
Вселенське розмаїття твого Я.
Бо світ як світ тебе на крилах носить,
Крізь обрії полум'яніє Рай!
Всерадість тут у погляд твій доносить,
Всетворчість, всепроміння – ВСЕ ТРИМАЙ.
Неси себе – проймись тремтінням світла,
Звучанням Бога крізь твоє єство,
Творець в тобі назавжди обізветься -
У кожному побачиш ти Різдво!
М.В.
14-15.12.2015
|